Коли б я написав сучасний рубаят…

                         * * *

Хоч мрійник я в душі, та знаю, що навряд

Поставить хтось мене в один з Хаямом ряд.

Але не знаю я: чи буде хтось читати,

Коли б я написав сучасний рубаят?

                          * * *

Куди ми ідемо? З`явилися звідкіль?

Чи ставимо собі якусь високу ціль?

Чому і досі ми блукаємо світами,

Як неприкаяних шабашників артіль?

                          * * *

Не дозволяй собі забути хоч на мить,

Що від сваволі нас ніщо не боронить.

Державний аппарат – то засіб для насильства,

Який ніхто повік не здатний відмінить.

                            * * *

Не тішився колись у Римі бідний люд,

Що Цезарю кинджал встромив між ребра Брут.

Не тішимось і ми, коли в структурах влади

Беруться за чуби чи втоптують у бруд.

                           * * *

Мій друже молодий, сприйми мою пораду:

Безпечніше за все не зачіпати владу.

Нехай тебе своїм прибічником вважають,

То здуру ще й дадуть чи пільгу, чи посаду.

                         * * *

У роздуми тяжкі я часто поринаю.

Багато є задач, а розв`язку не знаю.

Як хочеться мені, щоб українська мова

Звучала повсякчас від Дону до Дунаю!

                       * * *

Не дивлячись на нашу обережність,

Ми все ж оголосили незалежність.

Та наша самостійність непомітно

В свою перетворилась протилежність.

                        * * *

Свідомо підняли ми власне знамено,

Тож мусим борсатись, щоб не піти на дно.

І хоч підстави є не шанувати владу,

Але сприяти їй потрібно все одно.

                      * * *

Щодня буденні, непомітні драми

Трапляються і з ближніми, і з нами.

Як тяжко для поета чи артиста

Залежати від моди і реклами!

                      * * *

Чи наді мною доля так жартує,

Що у журналах твори маринує?

Той вірші, той переклади похвалить,

Проте ні той, ні інший не друкує.

                      * * *

Хто тим інтелігентам дорікне,

Що співчутливо слухають мене?

Та, щоб допомогти надрукуватись,

Ніхто і пальцем не поворухне.

                       * * *

Мистецтво – форма, обрана артистом,

Що має сповнить він, як пекар тістом,

Бо форма нам цікава лиш тоді,

Коли вона наповнюється змістом.

                       * * *

Цікавості нащадків на догоду

Вивчаю таємниці родоводу.

У товщу літ, що канули в минуле,

Вдивляюсь я, мов у глибоку воду.

                      * * *

Не можу я не згодитись, Хаяме,

Що час новий, але життя те ж саме.

Ті ж самі вади й пристрасті таємні,

Що бачив ти, сьогодні грають нами.

                      * * *

Господь створив для чоловіка жінку,

Щоб той дістав законну половинку.

Але відтоді чоловіча стать

Ні спокою не має, ні спочинку.

                       * * *

Що я тебе люблю – не бачу в цьому дива,

Бо ти на зло літам принадна і красива.

Дивуюся, що ти мене і досі терпиш,

Хоч змолоду тобі терплячість не властива.

                       * * *

Хто не бажав у запалі азарту

Своє життя поставити на карту?

За що сплатив би ти таку ціну?

За пристрасть, дірки з бублика не варту!

                       * * *

О праведнику! Чом вина не п`єш?

Чом жодної з жінок коханою не звеш?

Ти від гріхів себе оберігаєш?

Тоді скажи мені: навіщо ти живеш?

                        * * *

Духовна сутність непомітна зовні.

Нехай моральні принципи умовні,

Не заздрю я людині, у якої

Життя святе, а помисли гріховні.

                        * * *

Живи як пташка – весело й бездумно,

Хоч жити тяжко, а вмирати сумно.

Від радощів, яких на світі мало,

Завчасно відмовлятись нерозумно.

                    * * *

Трапляються нещастя з усіма,

Чекає нас тюрма або сума.

Є лиш причини й наслідки, а змісту

Ми у житті шукаємо дарма.

                           * * *

Старі, в чиїх очах просвітництва вогонь,

І млява жертва їх – володар сивих скронь.

А поруч – молоді, що спльовують під ноги

І, матюкаючись, п`ють пиво «Оболонь».

                        * * *

- Дає Бог молодість, та не дає ума, -

Поважні старики говорять жартома.

- Яка нудна, яка нікчемна старість! –

Гадає молодість, старіючи сама.

                     * * *

Коли аллах заборонив вино,

Свідомо він, - хоч це було давно, -

Підняв на боротьбу з зеленим змієм

Зелене мусульманське знамено.

                       * * *

Одні у храмі моляться в тривозі,

А інші слухають відправу на морозі.

Хоч моляться вони одному богу,

Дві церкви об`єднатися не в змозі.

                        * * *

Чи варто напоказ відвідувати храм,

Таємно служачи неправедним ділам?

Не вірю я, панове, у безгрішність,

Можливо, через те, що грішний я і сам.

                        * * *

Замучила тебе щоденна суєта.

Погасли почуття і в серці пустота.

Не скаржись на життя: ти сам у тому винен,

Що гідно не прожив даровані літа.

                          * * *

Пошарпаний життям, невдаха й дилетант,

В мистецтві ти для всіх – зухвалий дебютант.

Як можуть в тебе вірити сторонні,

Якщо ти навіть сам не віриш в свій талант?

                         * * *

Чому здолала лінь, спаскудилась рука

І думка, що була відважна і прудка?

Ледь жевріє в тобі потреба віршувати:

За цілий божий день не написав рядка!

                         * * *

Хоч скромність прикрашає чоловіка,

Та в цьому перевага невелика:

Нав`язливе й крикливе лізе в очі,

А скромність зовні сіра і безлика.

                       * * *

Звичайно, то велика неприємність –

Своїх трудів побачити даремність.

Та набагато тяжче розуміти

Своє безсилля і свою нікчемність.

                        * * *

Як подолать в собі приреченість оту,

Що непомітна лиш незрячому кроту?

Де взяти хлопський глузд, де відшукати мужність,

Щоб визнати хоча б свою неправоту?

                          * * * 

Вогонь вже догорів, та ледь помітний дим

Підтверджує, що ми ще тлієм і чадим.

Не краще би тобі ще в юності померти,

Щоб в пам`яті людей лишитись молодим?

                          * * *

Я стукаю в серця на радість чи біду,

Та відгуку на стук занадто довго жду.

Який для мене сенс, що розпочнуть читати

І визнають мене, коли я вже піду?

                     * * *

Ялинок новорічних верховіття

Осипалось і кинуте на сміття.

Лічильник тихо клацнув, і у світі

Вже почалось нове тисячоліття.

                      * * *

Як часто може виникнуть хвороба

Від вірусу малого чи мікроба!

Можливо, й ми для нашої планети –

Отих мізерних вірусів подоба?

                     * * *

У світі все відносне і умовне:

Розумне і дурне, святе й гріховне.

Те, що когось безглуздістю дратує,

Для іншого, можливо, змісту повне.

                        * * *

Хоч доля смертного гіркіша полину,

Творцеві марно дорікати не почну:

Як президент розумний на прем`єра,

Всевишній звалить всю вину на сатану.

                    * * *

Засуджені до вічної пітьми,

Чому завчасно мучаємось ми?

Думки мої бредуть, як арештанти –

За колом коло у дворі тюрми.

                     * * *

Над морем, заохочуючи лінь,

Сиджу я і вдивляюсь в далечінь:

А чи не так на вічний берег смерті

Накочуються хвилі поколінь?

                    * * *

Надумав я писати рубаї,

Та бачу, спроби кинувши свої:

Вони у порівнянні із Хаямом –