Переклади творів Миколи Заболоцького

ПОРТРЕТ

Шануй художників, поете,

Бо здатні лиш вони одні

Душі мінливої прикмети

Відображать на полотні!

Яким здалось нікчемним слово,

Коли, закутана в атлас,

Прекрасна Струйська загадково

З портрета глянула на нас.

В її очах покров туману:

Можливо, сміх, можливо, плач.

В її очах печаль обману

І біль прихованих невдач.

Єднання дивне двох загадок:

Чи то захоплення, чи страх,

Шалений ніжності припадок,

Чекання мук – усе в очах.

Коли зневір`я підступає,

Як сірий вечір до вікна,

В душі моїй зорею сяє

Безсмертний погляд з полотна.

                 * * *       

Не дай душі байдикувати,

Її неробством не каліч.

Душа повинна працювати

І день, і ніч, і день, і ніч!

Жени її, немов багнети

Десь у Колимських таборах,

Через вибоїни й замети,

По бурелому й чагарях.

Дрімати на ранкових зорях

В м`якому ліжку не давай.

Тримай завжди її у шорах

І поводів не попускай!

Якщо почнеш їй потурати

І підкорятись, головне,

Вона тебе не те, що з хати, – 

Зі світу білого зжене.

Отож, виховуй відповідно,

Учи і мучай дотемна,

Щоб жить по-людськи, чесно й гідно,

З тобою вчилася вона.

Хоч засади її за грати,

Хоч відпусти, не в тому річ:

Душа повинна працювати